Чому зенітна артилерія знову стає надійною альтернативою ракетам?

Будь це в складі українських військ, проти російських безпілотників, або на борту Західні міноносці та фрегати в Червоному морі, зенітна артилерія відновила за останні тижні дворянські грамоти, які вона, здавалося, втратила з початку 70-х років, на користь ракети.

Незалежно від того, чи це реагування на дуже несприятливе бюджетне рівняння порівняно з ударними безпілотниками іранської розробки, чи скорочення споживання ракет, поки промисловість не в змозі виробляти поповнення так швидко, як вони споживаються, простота, простота та низькі витрати, пов’язані з використанням Зенітних знарядь знову стали визначальними критеріями, зокрема в управлінні конфліктами, які передбачувано триватимуть.

Однак чи справді гармата має перевагу перед зенітними ракетами проти безпілотників, боєприпасів, що стоять на боєприпасах та інших крилатих ракет? Питання, як це часто буває, набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

Заміна зенітної артилерії ракетною в 60-70-х роках

Якщо перші ракети класу «земля-повітря» з’явилися в 50-х роках, разом із радянськими С-75 «Двіна» (1957) та американськими МіМ-14 «Найк Геркулес» (1955), то ці системи, перш за все, були спрямовані на протидію загрозі важких бомбардувальників, що діють на великій і дуже великій висоті, а також на високій швидкості, що робить перехоплення винищувачами непевним.

Захист від тактичної авіації до 60-х років в основному покладався на артилерію «земля-повітря», навіть якщо ракетні системи, призначені для цієї місії, такі як американський «Яструб» (1962) і радянський 2K12 (1967), з'явилися протягом цього десятиліття.

Так, з 2 літаків ВПС США, ВМС США і Корпусу морської піхоти США, втрачених у боях (без урахування аварій) під час війни у ​​В'єтнамі, лише 500 були втрачені зенітно-ракетними комплексами Північного В'єтнаму, а 205 - в'єтнамськими полювання. Понад 269 літаків, що залишилися, були збиті зенітними установками армій Північного В'єтнаму.

Потім Ханой розгорнув понад 10 000 зенітних батарей, починаючи з 12,7 і 14,5-мм важких кулеметів і закінчуючи 60-мм гарматою S-57, яка випускала більше одного снаряда на секунду на відстань до 6 м у поєднанні з радіолокаційним наведенням.

Якщо ця оборона виявилася ефективною проти американського винищувача, швидко стало очевидним, що зенітні гармати мобілізували значні людські ресурси, понад 120 000 північнов’єтнамських солдатів, які були віддані тільки цій місії, і вимагали дуже високої щільності, щоб бути ефективними.

Ця людська вага, а також характеристики нових мобільних ракет класу «земля-повітря», таких як радянські 2К12 «Куб» (1967 р.) і 9К32 «Стріла» (1970 р.), розгорнутих арабськими арміями під час війни Судного дня, остаточно переконали західних людей. зацікавленості в швидкому оснащенні себе потужною протиповітряною обороною, організованою навколо багатошарових ракетних батарей.

Залишилося прочитати 75% цієї статті,
Підпишіться, щоб мати доступ до нього!

Les Класичні підписки надати доступ до
статті в повній версіїі без реклами,
від 6,90 євро.

Підписка на розсилку